DOJO: у шафі

Збірка пісень "у шафі", мабуть, одна з найзагадковіших і найскладніших збірок DoJo. Наприклад, якщо уважно придивитись до нумерації пісень, то не вистачає 6-ої, 11-ої і 13-ої. Основна частина звуків (у тому числі вокал, гітара, ритми) записувалась на дешевий комп'ютерний мікрофон, який я придбав свого часу за 7 гривень, тому доводилось експериментувати із приміщенням, звукоізоляцією і т.д. На початку багатьох треків присутня ще одна загадка альбому - беззмістовні шматки діалогів, що було зроблено мною навмисне для нагнітання відповідної атмосфери. На початку першої композиції фрагмент із пісні "блюз дощу", яка не опублікована в жодній збірці пісень DoJo. Якраз у той час, коли записувались композиції, в мене у під'їзді, на 8-му поверсі стояла стара викинута кимось шафа, яка була своєрідним символом тодішнього настрою. Фотографію "у шафі" зробив Андрій Бояр.

01. 1 (один)

Мій чай, немов змія

Під гіпнотичну дуду,

Порсається у собі.

Уже сиджу не я,

Уже сидить приблуда,

Один однісінький на самоті.

Я знову не людина,

Бо що таке людина?

Не жінка і не чоловік.

Людина – це коли удвох,

Людина – це коли єдине

Унісонічне кліпання повік.

Я тимчасово звір,

Я тимчасово хворий звір,

Та не мені вже говорити,

Що „тимчасово” –

Інша назва слова назавжди.

Мій зір

Не знає, де себе подіти.

02. кроки

Кроки, якими іду по асфальту,

Крокують в моїй голові.

Болять від цього вони не до жарту

Пульсуючі тихі думки.

І стукати все починає навколо,

Стукає холод і пил.

І люди деінде байдуже і кволо

Крокують до кам’яних брил.

Я дещо облишений, дещо забутий

Заздрю одразу усім.

Ах, як би хотілося просто побути

Для когось із них своїм.

Та кроки мої натомість лякають,

Влаштовують зайвий шум -

Єдине, на що увагу звертають,

Єдиний предмет їхніх дум.

Не бажаю бути одним із тих,

хто спромігся тебе загубити:

Я не гІлля, яке паралельно до всіх

Можна взятися і відрубити;

Я не скло, що роками лежить у воді,

І від цього стає обтічним;

Не пано, що повісили десь на стіні,

Без потреби бути практичним;

Я не мушля, з якої коли не почуй,

Резонується галас моря;

Я – вершина, яку без зусиль роздобуй,

Не заходячи, навіть, у гори.

Я полишу усе, щоб не стати отим,

Хто спромігся тебе загубити.

Лише шкода, що ти абсорбовуєш тінь,

І не ладна такого вчинити.

04. сніг замітає

Сніг замітає твої почуття до мене.

Колись вони були такі гарячі, що він стікав по них водою.

А зараз ти до мене – contravene,

Не думаєш, не згадуєш, й не хочеш, мабуть, бачитись зі мною.

Сніг замітає моє жалюгідне лико,

Колись воно було ще чогось варте, посміхалося, цього не боячись.

А зараз моя міміка для тебе виглядає дико:

Уже не тямлю, як поводитись, аби не викликати в тебе злість.

Сніг замітає мокрі і роздягнуті дерева.

Колись ми вміли їх відволікати невпинним стуканням у груди.

А зараз більше їм цього не треба.

Сніг замітає, а значить і сьогодні зустрічі не буде.

Сніг замітає все, окрім одного.

Як і колись до тебе відчуваю світлі почуття.

Сніг замітає все, окрім одного.

Того, що наливає смутою моє життя.

05. за ніщо

Вже набридло чути прохання на кшталт

„Я повинен тебе розуміти”.

Та невже виявляється в тому азарт

Так відверто і в очі ганьбити?

Та невже я настільки тобі остогид,

Що ти мусиш шукати причину?

Невже я повинен рознюхати слід?

Малювати в уяві картини?

З мене досить! Якщо я тобі за ніщо,

То тепер я і справді ним стану.

Я кохаю тебе, як кохає ніхто,

Та водночас від тебе зів’яну.

08. відібрано мову

Іще один день,

Що так схожий на день,

Який проживаю з учора.

Іще один раз

Здежавюлених фраз –

Існування у стилі „комора”.

Іще один день,

Коли тяжко удень,

А увечері та сама кода.

Іще один час,

Пусто втрачений час,

У якому винна погода.

Іще один день

Проповідую дзен,

Бо тебе не побачу і знову.

Іще один раз

Я падаю в транс:

Тобі, ніби, відібрано мову.

09. шатлбас

Втомився сидіти з відкритими очима,

Нехай думають, що заснув,

Як нудотно їде задушлива машина,

Невже я чогось тут забув?

Та ти їдь собі, їдь собі, їдь з нікуди в нікуди…

Люди безперестану втискують тіла,

Без перестану чекає водій,

Нікому ні до кого не має діла,

Кінець сподівань і надій.

Та ти їдь собі, їдь собі їдь з нікуди в нікуди…

10. щастя

Сьогодні в байдужій міській метушні

Ви зустрінете своє щастя.

Воно буде вам на зустріч іти.

Воно буде вам посміхатись.

12. боляче

Вже котрий день не хочу їсти,

Вже котру ніч не можу спати,

Ти завжди у моїх думках.

Мені на стіну треба лізти,

Мені волосся варто рвати,

Сховатися собі на дах.

Мені боляче…

У грудях знов судомить серце,

У мене все судомить душу,

І руки старанно тремтять.

І тихий монстр у люстерці,

Йому відповідати мушу,

Чому мої думки болять.

Мені боляче…

Скажи мені,

чому ті двоє на фотознімку,

на відео плівці такі щасливі?

Скажи мені,

чому ті двоє на фотознімку,

на відео плівці такі щасливі?

СКАЖИ МЕНІ,

ЧОМУ ТІ ДВОЄ НА ФОТОЗНІМКУ,

НА ВІДЕОПЛІВЦІ ТАКІ ЩАСЛИВІ?

СКАЖИ МЕНІ,

ЧОМУ ТІ ДВОЄ НА ФОТОЗНІМКУ,

НА ВІДЕОПЛІВЦІ ТАКІ ЩАСЛИВІ?

А зараз боляче…

Як виявилося, я нікчемний і слабкий,

Я вже не зможу жити – жити поза тебе.

Моє життя вже не життя, а невлаштоване буття,

Буття, що згадує про тебе.

Я втратив те, для чого варто жити,

те для чого варто помирати,

Те, для чого ми живемо,

Для чого ми живемо?

ДЛЯ ЧОГО МИ ЖИВЕМО?

Для чого?..

11. ти

Я був занедбаний об’єктом

Мого обожнювання, марноти.

Я був сплюндрованим суб’єктом

У складнощах своєї німоти.

Я був запиленим і тихим,

Доведений до простоти.

Я був психологічно диким –

Прийти, поїсти і лягти.

Я був неначебто у морі,

Не знаючи куди гребсти,

Я був, здавалося, в заторі

Дисонансованої самоти.

Я був сарказним постаментом

У вирі тіла й чорноти,

Я був моральним дисидентом,

Аж поки не з’явилась ти.

DOJO

у шафі

Комментариев нет:

Отправить комментарий