атитудії (ч.1)

Слово "атитудії" було взяте із тексту однієї з пісень "гіперболій" )) Як і "гіперболії", це авторський неологізм, який може розкладатися на різні поняття. Загалом, багато-хто інтерпретує його як "атитуд" жіночого роду, похідний від англійського "attitude". Передбачається вихід двох частин під загальною назвою "атитудії", що пояснюється великою кількістю пісень (наприклад, до першої частини було обрано 11 треків із ~ 30-ти можливих). Перша частина досить тривалий час не оприлюднювалася, що зумовлювалось низкою проблем. Найголовніша з них - це брак технічних можливостей якісного запису, через що, наприклад, виникали складнощі із треками, які задумувались бути з перепадами гучності. У висновку так і не вдалося досягти з ними потрібного результату."Атитудії" - це переважно меланхолійні пісні-наративи про реально існуючих людей та їх переживання. Більшість матеріалу записувалась восени-взимку (2009-2010). Дата оприлюднення другої частини наразі під запитанням: існує вірогідність, що це станеться після виходу інших нових збірок. На роялі у піснях "здичавіла бомба", "розчинюся", "на дні" грає Борис Петруньок. На саксофоні у піснях "абсолютне самадхі", "мегаполісні вогники" грає Дмитро Кулік. Звуки цикад у пісні "розчинюся", а також шум моря у пісні "на дні" було записано у горах Форосу.               

01. здичавіла бомба

Волосся на моєму тілі
Вкрилося все повітрям;
Повітряні кульки, неначе до цілі
Вчепилися своїм віттям;
Вони хочуть мене відцуратись,
Витурити із водойми.
Та я безсоромно слугую валятись;
Я – здичавіла бомба.

Так само кулясто скуйовджений,
Так само напоготові.
Неначебто ще донароджений,
Неначе іще без мови.
Сухий і невпинний кашель
Не знає куди подітись.

Холодний і білий кахель
Не воліє від мене зігрітись.
.

02. Андрій хотів полетіти на Кубу

Андрій хотів полетіти на Кубу.
І хоч це було неймовірно,
Уже сама мрія побути на Кубі
Виявилась непотрібною.
Та, з якою він хотів там бути
Вирішила бути без нього
І в іншому місці.
Тепер він намагається її забути
У музиці,
Яку слухав у шкільному віці.

Аж он я бачу, як Андрій летить
У повітряній кулі!
Аж он я бачу, як Андрій їде
У тролейбусі-дефіс-кафе!

Андрій, жити, кажуть, потрібно, неначе
Минулого не існувало.
Тоді усі негаразди й невдачі
Зникнуть у абхаву.
Іноді мовчати так сутужно,
Особливо в той час,
коли легко мовчати іншим.
Все навколо таке осоружне.
Без жодного натяку, 

коли стане трохи ліпше.

Аж он я бачу, як Андрій летить
У повітряній кулі!
Аж он я бачу, як Андрій їде
У тролейбусі-дефіс-кафе!

 

04. абсолютне самадхі

Мабуть, мені не увійти
У "абсолютне самадхі".
Абстрагуватися спроможний від більшості думок,
Та тільки не думок стосовно тебе,
Куди до цього "абсолютне самадхі"?

Я загортаю свої дні
У палітурки безмети.
В обкладинки відсутності потреби,
Окрім, аніж побути коло тебе,
Окрім, аніж сподобатись тобі.

05. зануда

Не відаю поводження,
Аби не здаватись занудою,
Яким залишився у спогадах
Сімнадцять сезонів назад.
У день обопільного сходження
Обтяжую голову Буддою,
У кволих нишпорю здогадах,
Ніякий не згадую жарт.

І в небі лиш два мерехтіння.
Ти те, яке більш яскравіше,
А я, відповідно, останнє,
Та гарно, що їх лише два.
Суботнє вечірнє бродіння,
Чомусь, видається найліпшим,
Неначе воно не насправді,
Неначе лише у думках.

Кав'ярня засмогана гомоном,
Та ми на слова не розбещені,
Якась катехізисна бесіда,
Або фіолетовий дим.
І ти виглядаєш натомлено,
А я б так сидів довше вечора,
Ось так от ні сумно ні весело,
У кольорі хмелених стін.

06. ні про погане, ні про гарне

Не думаю ні про погане, ні про гарне...

07. в Оксани рідкісний вечір

В Оксани рідкісний вечір:
Можна коли відпочити,
Турботи покласти на плечі
Того, що доводиться пити.
Вона тримає за руку
Тривкі жадання до нього,
А він, не мовивши звуку,
Пішов ні з того, ні з сього.
Оксана сидить, як на фоні,
Облишена в п'яному світлі,
Клацає на телефоні
Щось таке нісенітне.
Вона злетить за хвилину
У проміжок стелі й підлоги,
Увійде в сновидіння,
Без думок і тривоги.

 

08. розчинюся

Розчинюся у гірському лісі,
Й, може, ти колись.
Можливо, ти колись
Блукатимеш у ньому так без вісті,
В пошуках нового змісту
свого.

Розчинюся у спокійнім морі,
Й, може, ти колись.
Можливо, ти колись
Зайдеш у нього, щоби змити змору,
Здихатися сліз і болю
свого.

Розчинюся у легкому небі,
Й, може, ти колись.
Можливо, ти колись
Дивитимешся переважно вгору
Без озирання вниз,
Без озирання вниз.

Розчинюся у повітрі,
І, можливо, ти колись.
Можливо, ти колись
Вдихатимеш мене у себе,
Щоб збагнути міць потреби
Моєї в тобі...

 

09. велосипед

Довше, ніж хтось тримаю велосипед...
Довше, ніж хтось підлаштовую фрази...
А ти вже давно опанувала себе,
Не озирнешся до мене позаду...

Ти вже давно рівноважеш кермо,
Ентузіазм відійшов на педалі.
Я відпускатиму заднє крило,
І не помітиш, як стали подалі...

Їдь!
Бачиш, як в тебе виходить?!.
І як далечішаю я...

11. на дні

Обов’язково поїду звідси назавжди
Туди, де немає людей,
У глибокі ліси, де не видно майже
Сонця і ночей.

І не хочу жити, я не маю жити,
Моє „жити” маєш ти.
І шкода, що там тебе не буду зріти,
І шкода, що десь на дні.

© 2009 Данило Галико
Будь-яке копіювання та розповсюдження матеріалу без дозволу власників прав заборонено законом