"Пісні-медитації" – по суті перша збірка пісень під проектом DoJo, записана у 2007-му році в "не найкращих" для цього умовах, і подарована декільком близьким тоді людям. У ній є багато чого цікавого – наприклад, стукання по корпусу гітари (як і в деяких треках "у шафі"); композиція "дУшу (мінус)" існує також і з текстом (плюс), однак варіант зі словами досі не був записаний (до речі, на ритмах в "мінусі" вибиває барабан-тайко); пісня "у мене свербить ліве око" - своєрідний гімн студентам... Ось деякі тексти зі збірки:
01. безтурботний Будда
Мене більше не видно,
Мене вже видно всюди,
Мене давно повів з собою
безтурботний Будда.
Я вже не хочу знати,
І вже не маю спати,
Моє життєве завдання
Лише медитувати…
Позаростаю листям
І восени їх скину,
Я народився з дерева,
А дерево покинув.
Я слухаю пташиний спів
І роблю голосніше,
Бажаю мати собі міф,
Щоб бути веселішим…
02. Чому люди не вміють літати?
Чому люди не вміють літати,
Чому в них немає крил?
Чому всюди лише одні ґрати
Пересиджених квартир?
Якби у мене були крила,
Я б щодуху і щосили
Полетів
туди, де зараз ти,
Через синє Чорне море,
через ялівцеві гори
туди, де зараз ти!..
Чому люди не вміють сумувати
Так, щоб підіймався буревій?
Чому всюди лише одні вати
Білих хмар і чорно-білих мрій?
Якби у мене були крила,
Я б щодуху і щосили,
Полетів
туди, де зараз ти,
Через синє Чорне море,
через ялівцеві гори
туди, де зараз ти!..
Натомість іду по дорозі,
Бо люди літати не в змозі,
І жовте пекуче коло
вже занадто світить мені,
Занадто світить мені,
Занадто,
Надто без тебе…
04. чай
Тепер усе буде краще,
Тепер усе буде краще,
І буде здаватися легшим
все те, що до цього здавалося важчим.
Надалі не буде мерзоти,
Надалі не буде мерзоти,
І люди будуть нормально жити
без трати часу на роботи.
Вже більше немає кари,
Вже більше немає кари.
І, навіть, якщо буде крапати дощ,
то сонце не зайде за хмари.
Нині ти станеш ліпшою,
Нині я стану ліпшим,
І все, що до цього, здавалось, було
замалим, стане чимось більшим,
Ніж просто сидіти і слухати чай,
Ніж просто цього не робити,
Нехай,
нехай,
нехай
я буду для тебе жити.
05. у мене свербить ліве око
У мене свербить ліве око,
скільки б його не чесав.
Можливо, це все із-за того,
що я дуже мало поспав.
Я зараз сиджу на лекції
і протираю собі штани,
А десь, ну наприклад, у Греції
було б значно ліпше мені.
Я всівся б на тихому пляжі,
Переглянув би кіно про море, -
І мізки мої переповнені сажі
Стали б потроху прозорі.
Навколо не було б мас,
Лише, може, якісні люди,
І десь у скронях лунатиме джаз,
Лунатиме джаз повсюди.
Хіба я не гідний такого?
Невже цього не заслужив?
Натомість я дійду до того,
Що наче ніколи й не жив.
Натомість сиджу одиноко
На лекції, ловлячи гав,
І в мене свербить ліве око,
Мабуть, дуже мало поспав.
Я всівся б на тихому пляжі,
Переглянув би кіно про море, -
І мізки мої переповнені сажі
Стали б потроху прозорі.
Навколо не було б мас,
Лише, може, якісні люди,
І десь у скронях лунатиме джаз,
Лунатиме джаз повсюди.
06. зранку не згадаємо
Я дивлюсь у вікно, вікно із тисячі таких.
Люди зовсім не дбають, що хтось дивиться на них,
Припиніть маятись дурістю і погляньте убік,
На вас скоро з верху посиплеться сніг.
Або краще зробіть, щоб вона повернулась зараз,
Краще нехай вона повернеться зараз,
Краще, нехай я буду з нею зараз…
І ми знов нап’ємося і зранку не згадаємо…
Зважте отой клаптик сонця, що світить мені,
Порахуйте весь той час, що забрали в мене сни,
Замість папірців я віддам вам кращого себе,
Замість папірців візьміть, мабуть, краще мене.
Або краще зробіть, щоб вона повернулась зараз,
Краще нехай вона повернеться зараз,
Краще, нехай я буду з нею зараз…
І ми знов нап’ємося і зранку не згадаємо…
07. карпати
Карпати, ви бачили стільки усього,
Що іноді стає лячно.
Чи вірите ви після цього у Бога?
Чи вірите ви у вдячність?
Карпати. Ви мовчки сховали у собі
Й до того німу свідомість.
І десь лише тліє у довгій утробі
Ваша людська відомість.
Карпати, ви стали притулком для того,
Хто вніс у секрет кохання.
Під вашим гіллям росло якомога
Патріотичне зітхання.
Карпати, чи ви скоштували удосталь
Безглуздої чорної крові?
Ви чуєте, як резонуючи постріл
Зашкоджує вашій подобі?
Карпати, ви мені лише запах ватри
І лижі, засніжені гори.
Та я вам вклонюся за ваші витрати,
За вашу колись непокору.
08. пантомім
Мешкати в масовому місті
Масових людей
Без вух, без рук, без роту, ніздрів
І пронизливих очей.
Усі кудись то поспішають,
Скажіть куди тепер іти?
Це не на вулиці негода,
Це негода у мені.
Ні, я не з тих, хто чує дзвін,
Моя лівиця у природі,
Моє тіло – пантомім.
Зелено-жовтий кіт в ромашку
Спровадить мене в інший сон,
Він принесе з собою пляшку
І зварить курячий бульйон.
А все сніжить, - і люди – двері,
Та я не хочу увійти:
Це не на вулиці негода,
Це негода у мені.
Ні, я не з тих, хто чує дзвін,
Моя лівиця у природі,
Моє тіло пантомім.
09. іде дощ
Іде дощ.
І що з того?
Іде дощ.
Яке з цього діло?
Іде дощ.
Що з ним що без нього.
Іде дощ.
Не впало не сіло.
Іде дощ.
А я посміхаюсь!
Іде дощ
Не сумом для мене.
Іде дощ
- і я придивляюсь:
Іде дощ
І йде він для себе.
Іде дощ.
І хай собі ллється.
Іде дощ.
Вода та і годі.
Іде дощ.
І може нап’ється.
Іде дощ.
Він зараз у моді.
Іде дощ.
І ми із тобою.
І де дощ
Вологою суші.
Іде дощ
І миє собою.
Іде дощ,
Неначе у душі.
10. у Вас концептуальна зачіска
У Вас концептуальна зачіска.
Певно, у стилі „модерн”,
Все інше я бачу, начебто
Я анімічний Жуль-Верн.
Ви хочете здаватися жорсткою,
Спочатку я так і гадав,
Зрештою, Вам потрібно розвою,
Вам необхідний плав.
Я бачу Вас виснаджену,
Прийдешню до апартаментів,
Там темно і тихо і злагоджено,
У темпі відсутніх моментів.
Нарешті побудете собою,
Нарешті зручна одежа,
І тіло ваше водою м’якою
Заллється в позицію лежа.
Ви раціональна жінка,
Критично вродлива й струнка,
Ви раціональна жінка,
Скажіть чому й досі одна?
12. доки ти мене не уб'єш
І лежу, і слухаю стукіт дощу,
А поруч спиш ти.
Хочу навчитись в дощу досхочу
Ніколи не плакати.
Ми сьогодні ходили босоніж по вулиці,
Ми сьогодні знову удвох,
І хоч якось сумно на твому лиці,
Я не маю про це думок.
Я відчуватиму твій дотик
І буду таїти знову доти,
Доки ти мене не уб’єш,
Доки ти мене не уб’єш.
Чому ти настільки приваблюєш мене,
Чому ти настільки уся?
Естетика тебе – це моя проблема
З собою боротися.
Ми сьогодні ходили босоніж по вулиці,
Ми сьогодні знову удвох,
І хоч якось сумно на твому лиці
І не маю про це думок.
Я відчуватиму твій дотик
Іі буду таїти знову доти,
Доки ти мене не уб’єш,
Доки ти мене не уб’єш.
15. у лісі сьогодні темно
У лісі сьогодні темно.
У лісі немає нас.
Сьогодні дерева й кущі не чують затишних тихих фраз.
У горах сьогодні холодно.
У горах немає нас.
Сьогодні каміння і шиші в подобі декоративних прикрас.
У світі не буде родзинок.
У світі не буде нас.
Ніхто не вмітиме епікурейно проводити час.
16. навколо метро
Тепер упевнений, що ти живеш в моєму місті,
Знаю те, що дійсно ти живеш.
Ти стоїш переді мною, міліметрів 200
Відділяє те, чого ніколи не візьмеш.
Зодягнена на той манер, щоб усвідомив
Я свою нікчемність і німий абсурд.
Знаєш, те, що я б ніколи не дозволив
До тебе підійти, у мене власний суд.
А навколо метро,
Навколо метро сіра погода.
Та все це зраджує твоє тепло,
І все це зраджує твоя статична врода.
Ти чуєш, ти зводиш мене з глузду, дівчино?
Не чуєш? Мабуть, тому що я мовчу.
Для тебе я масовний персонаж життєвого кіно,
Для себе я шокуюся і вражено кричу.
І все це втягнуто у ранок 14-ої години доби,
Дозволь мені іще хоч раз так само випадково тебе побачити.
18. хвилі біополя
Хвилі мого біополя коливаються в унісон із твоїми,
Хвилі твого біополя поступово стають моїми.
Позичаю хвилі твого біополя і зумовлюю собі катарсис,
Повертаю хвилі твого біополя, очищені і прекрасні.
Хвилі мого біополя час від часу змінюють колір,
Хвилі твого біополя реагують на це із болем,
Рефлексую на хвилі твого біополя і скасовую собі розум,
Мої дії – це дії хвиль твого біополя без встановлення міри і дози.
20. намисто
Давай вчинимо щось божевільне!
Давай підемо в нічний літній ліс і нап’ємося!
Давай знайдемо щось ексклюзивне,
Давай накоїмо змін, а потім знов роздягнемося.
Зверху щось фотографує місто,
Щось ріже блискавками небо,
Я сиджу роблю тобі намисто,
Роблю тобі намисто з себе.
Давай зробимо світ щасливішим,
Давай примкнемо до кола щасливих людей Землі!
Давай бачити все без перебільшень,
Або давай бачити все, неначе воно у воді!
Зверху щось фотографує місто,
Щось ріже блискавками небо,
Я сиджу роблю тобі намисто,
Роблю тобі намисто з себе.
21. вікна
Сотні тисяч палаючих віконечок
Світять у пітьмі.
Сотні тисяч палаючих віконечок
Світять без мети.
І в одному з них десь там сидить вона…
І в одному з них десь там сидить вона…
І в одному з них учора сидів я!..
І в одному з зних учора сидів я!..
Сотні тисяч палаючих віконечок
Світять в пустоті.
Сотні тисяч палаючих віконечок
Світять не мені.
І в одному з них десь там сидить вона…
І в одному з них десь там сидить вона…
І в одному з них учора сидів я!..
І в одному з зних учора сидів я!..
© 2007 Данило Галико
Будь-яке копіювання та розповсюдження матеріалу без дозволу власників прав заборонено законом
Будь-яке копіювання та розповсюдження матеріалу без дозволу власників прав заборонено законом
Комментариев нет:
Отправить комментарий